Ендокринологія та діагностика

Система нейрогуморальної регуляції («нервово-рідинного управління») – це знайома всім ендокринна система, яка досить складно влаштована, але дуже важлива для нормального функціонування всього організму. Вивченням структури цієї системи, а також виявленням дисфункцій та розробкою методів лікування захворювань займається окремий напрямок у медицині – ендокринологія.

На жаль, патології ендокринної системи різноманітні та численні, їх перебіг може бути непередбачуваним, а симптоматика не завжди очевидна. Тому важливо мати уявлення про методи діагностики ендокринних захворювань.

Методи дослідження в ендокринології
Через специфіку симптомів самостійно визначити наявність того чи іншого ендокринного захворювання неможливо. Зробити це може лише лікар після ретельного обстеження. Тому за перших підозр на патологію необхідно звернутися за консультацією до ендокринолога, який поставить діагноз і призначить ефективну терапію.

Для виявлення захворювань ендокринної системи використовуються такі методи:

1. зовнішній огляд під час якого оцінюється стан шкіри, пропорційність тіла, розміри щитовидної залози;
2. лабораторні аналізи, насамперед аналіз крові на цукор та гормони;
3. ультразвукове дослідження.

Ендокринна система є сукупністю залоз внутрішньої секреції – щитовидної, вилочкової, підшлункової, паращитовидної залоз, гіпофіза, надниркових залоз, статевих залоз. Органи, тканини та клітини, що входять до системи, виробляють особливі органічні сполуки – біоактивні регулятори або гормони. У перекладі з грецької мови термін "гормон" означає "спонукати", "активувати", що якнайкраще пояснює функціональне значення цих сполук.

Гормони впливають попри всі процеси, які в організмі. Надходячи безпосередньо в кровотік, вони уловлюються чутливими рецепторами. Кліткам надходить команда, і вони починають реагувати: наприклад, підвищується температура тіла або кров'яний тиск, збільшується інтенсивність лактогенезу (виробітку молока) і т. д. Іншими словами, гормони запускають, гальмують або повністю зупиняють всі фізіологічні та психічні процеси. У цьому кожна заліза ендокринної системи виробляє кілька гормонів, і кожен гормон впливає на різні процеси.

В ендокринній системі іноді відбуваються збої та розвиваються патології, для яких характерні:

• порушення вироблення гормонів;
• зменшення чи збільшення їх кількості;
• продукування аномальних гормонів;
• формування стійкості до гормональної дії; порушення процесу всмоктування.

Будь-який подібний збій може призвести до серйозних захворювань. Перелік ендокринних патологій досить широкий:

• гіпотиреоз — дисфункція щитовидної залози, для якої характерно недостатнє вироблення гормонів;
• зоб — гіперфункція, що супроводжується збільшенням щитовидної залози;
• цукровий діабет — захворювання, що призводить до порушення обмінних процесів, що розвивається на фоні нестачі інсуліну;
• тиреотоксикоз – гіперфункція щитовидної залози;
• гіпопаратиреоз – гіпофункція паращитовидних залоз;
• гіперпаратиреоз — надлишкове вироблення гормону паращитовидної залози;
• аутоімунний тиреоїдит – деструктивні зміни у тканинах щитовидки;
• гігантизм — надмірне вироблення гормону росту.

Факторами ризику розвитку ендокринних захворювань є надмірна вага, низька фізична активність, неправильне харчування, шкідливі звички, спадкова схильність.

Найбільш поширені симптоми ендокринних патологій:

1. почуття втоми, м'язова слабкість;
2. різкий набір чи зниження ваги без зміни раціону;
3. прискорене серцебиття;
4. підвищена пітливість;
5. сонливість;
6. погіршення пам'яті, розсіяна увага;
7. постійне почуття спраги;
8. підвищення артеріального тиску;
9. прискорене сечовипускання.

Симптоматика патологій може бути змішаною, захворювання нерідко маскуються під інші недуги. Однак сучасні методи діагностики ендокринних захворювань дають змогу виявляти відхилення з високою точністю.